Вірю, якщо ви читаєте цей сайт або мій канал, то надаєте перевагу не клікбейту, а джерелам, де ще залишилася повага до читача. Адекватним колонкам — навіть якщо не з усім погоджуєтесь. Я — теж.
Але навіть у серйозних медіа трапляються автори, яким цікавіше бути гучними, ніж точними. Особливо в Іспанії, де вважається, що спортивна журналістика має й розважати, як El Chiringuito. Такі голоси часто популярніші за знаних профі, бо вони примітивні, скандальні, їх легше поглинати, але вони формують публічну думку — а отже, про них теж варто говорити.
Тому сьогодні ми говоримо про El Mundo. Спочатку про хороше:
Національний часопис, який хоч і не спеціалізується на спорті, має до 5 спортивних шпальт щодня. Одна-дві з них — стабільно про “Реал Мадрид”. Часто це велика аналітична стаття — з власними джерелами в клубі. Якщо El Mundo щось публікує — це зазвичай точно. Це вони розповіли світу про контракт Мессі, це у них працювали справжні мадридисти Хістау, чи Бустос.
На відміну від Marca чи AS, El Mundo не потрібно “заповнювати шпальту” щоденним новинним потоком. Вони можуть дозволити собі працювати довше, точніше й глибше. Тут беруть великі інтерв’ю, пишуть серйозні колонки, історичні огляди, роблять інфографіку. Один із моїх особистих героїв — Альберто Каїро — багато років працював у цьому виданні, є автором культових візуальних форматів і одним із стандартизаторів професії.
До того ж, зв’язок видання і Реалу — глибший, ніж здається. Наприклад, колишній оглядач El Mundo, Хесус Алькаїде, вже багато років очолює клубний телеканал.
Але навіть у El Mundo є тіні. Одну з них звати — Хуліан Руїс.
Колишній музичний критик, самопроголошений футбольний аналітик, автор колонок про Мадрид, які поєднують брутальність, зверхність і “гумор”.
Ось, що він видав і цього разу. І так, на жаль, це публікується в 2 за популярністю газеті Іспанії:
Отруйна спадщина Алонсо
Безпорадний Мадрид, без стилю та перспектив, ледь не програв матч команді з Аравії, яка навіть не виграла свою лігу цього року. І довелося запросити Сімоне Індзагі, щоб навести лад. Але за 4 дні тренувань — майже стільки ж, скільки мав Шабі Алонсо — важко щось змінити у спадку, що отруєний до кісток.
Припускаю, що рішення пробити пенальті ухвалив сам Вальверде. Не думаю, що це була ідея Алонсо. Феде не спеціаліст і ніколи ним не буде. Та навіть з цією пірровою перемогою можна було б якось прикрасити доволі посередній портрет мадридської команди. Але й цього не сталося.
Кажу прямо: Алонсо й близько не хотів починати з цього клятого Клубного чемпіонату світу. Але йому сказали: або погоджуйся, або контракту не буде. У Шабі не вистачило характеру, щоб повстати. І це правда.
Він погодився прийняти отруєну спадщину. Так, бо синдром Анчелотті в Мадриді все ще надто потужний і впливовий. Завершити матч із Васкесом і Модричем — це визнати злиденність старого клейма.
Але Шабі не знав, що робити. Трента підписали без його відома. І теперішній Трент мені не подобається — і, напевно, ніколи не сподобається. Алонсо зняв його з гри й випустив Васкеса — нечувано.
Шабі сходив з розуму в першому таймі, бо команда грала з півзахисниками, які не створюють нічого, а ще й із Беллінгемом, якого вже ніхто не впізнає. Безглуздий момент від Асенсіо коштував команді гола, інше стійке кліше епохи Анчелотті призвело до того, що Чуамені знову грав у центрі захисту — що, зрештою, і є його позиція в Реал Мадриді.
Перше, що має зробити Мадрид, щоб не задушити тренера, — це дозволити йому підписати… другого Шабі. І щонайменше 3 гравців, здатних створювати в центрі поля. Бо інакше — навіщо підписували Алонсо? Абсурд.
Але досі йому не дали обрати жодного — наче оракул Флорентіно вічний. Мадрид мусить змінити як оборонну, так і креативну структуру — з більшою інтенсивністю, інакше це буде катастрофа. І Шабі не протримається навіть стільки, скільки Бенітес.
Нинішня команда — це виродок. А без Мбаппе — її портрет ще більш гнітючий. І ми ще побачимо більше цього білого нещастя, бо з Гонсало та Ардою Гюлером, проклятими спадкоємцями Анчелотті, усе виправити неможливо.
