Минулого тижня в Іспанії пролунав найгучніший скандал в історії іспанського футболу – виявилось, що “Барселона” щонайменше з 2001 року платила віце-президентові комітету арбітрів Іспанії Хосе Марії Енрікесу Негрейрі. Наразі відомо про 7 млн евро за період з 2001 по 2018 рік, поки Енрікес Негрейра працював у Федераціі футболу Іспанії. Проте інформація продовжує оновлюватись, а ситуація – поглиблюватись.
Звісно, ми не можемо лишитись осторонь такої інформації, вона матиме вплив на весь іспанський футбол.
Тож для кращого її розуміння, давайте розберемося детально в ситуації, та звернімося до найкращих – іспанських журналістів, яких я читаю вже багато років і перекладаю для вас стільки ж. Вони пояснять ситуацію краще за будь кого, чи не так?
В Іспанії існує традиція усіх арбітрів йменувати за їх повним іменем та призвіщем, тобто подвійним. Перше прізвище - призвіще батька, а друге - матері. Просто пригадайте: Хуан Мартінес Мунуера, Карлос Дель Серо Гранде, Антоніо Матеу Лаос, або колись - Альфонсо Перес Бурруль, Луїс Медіна Кантальехо, Альберто Ундіано Мальенко. І навіть такі як Гонсалес Гонсалес, чи Ернандес Ернандес. Як би мені не кортіло скоротити, наш герой тут і далі - Енрікес Негрейра. Хоча іспанці іноді таки скорочують.
Що сталось? Хронологія розкриття справи
15 лютого 2023 року в ефірі радіопередачі Què t’hi jugues! на радіостанціі Cadena Ser була оприлюднена інформація, що прокуратура Іспанії відкрила справу за податковий злочин – незадекларований дохід – проти Хосе Марії Енрікеса Негрейри, колишнього віце-президента Технічного комітету арбітрів (CTA) з 1994 по 2018 роки, та колишнього арбітра Ла Ліги.
Фірма Dasnil 95, якою володіють Енрікес Негрейра зі своїм сином, отримала від ФК “Барселона” 1,4 млн за період з 2016 по 2018 роки.
В цей час всі згадали той факт, що саме в період з 2016 по 2018 рік “Барселона” не отримала жодного пенальті в свої ворота. Та майже рік обходилась без червоних карток. Натомість – в сезоні 2015/16 “Барселона” отримала 19 пенальті в ворота суперника. І це рекорд Ла Ліги.
Тож статистика пенальті виглядала за 3 роки (2016 – 2018) так:
33 пенальті в ворота суперників “Барси” – 3 проти “Барси”.
23 вилучення суперників “Барси” проти 4 у гравців “Барселони”.
А тепер порівняйте з 5 роками, після того, як Енрікес Негрейра пішов з посади (2018-2023):
31 – 19 пенальті.
24 – 20 червоні картки.
16 лютого ми зробили ось інфографіку по цій справі, думаючи, що все обмежено лише цима 3 роками:
На цю інформацію “Барселона” та сам Енрікес Негрейра відповіли, що справді платили/отримали ці гроші, але не це не те, що всі подумали – Енрікес Негрейра, і наче навіть не він, а його син, нібито просто консультували “Барселону” як їх гравцям треба поводитись з тим чи іншим арбітром під час матчу. Енрікес-молодший — відомий “коуч”, який колись виступав футбольний аналітиком.
До того ж, у офіційному комюніке та з вуст Лапорти “Барселона” відповідає на це звинувачення так:
Я кажу це вболівальникам “Барселони”. Не випадково ця інформація з’являється саме в той час, коли у “Барси” все добре. Це не випадково
Іншими словами, все так само, як сказав голова уряду Іспанії Маріано Рахой у 2009 році про скандал повязаний з власною партією – “Все це не просто так відбувається в розпал передвиборчої кампанії”; Рахой тоді теж засудив нібито “різне ставлення до політичних партій з боку прокуратури” – там, де написано “прокуратура”, читайте ЗМІ, а там, де написано “партії”, команди – і хотів “послати сигнал спокою членам і виборцям” – тобто, сосьйо і вболівальникам.
17 лютого El Mundo та El Pais викрили інформацію про листування між Енрікесом Негрейрою та керівництвом “Барселони” – колишній віце-президент комітету арбітрів попередив, що якщо йому припинять виплати, він виведе “Барселону” на чисту воду.
У листі, надісланому факсом тодішньому президенту Жозепу Марії Бартомеу Енрікес Негрейра вимагав негайної виплати 267 000 євро, які, на його думку, залишилися несплаченими за решту місяців року.
В цей же день, 17 лютого, El Pais знайшов і опублікував нові більш ранні платежі Барси Енрікесу Негрейрі – виявилось, каталонський клуб платив чиновнику аж з 2001 року. А не лише 2016-2018 роки, як думали раніше.
18 лютого El Mundo зазначив, що починаючи з того ж 2001 року, відомо, що Енрікес Негрейра отримав від “Барси” 6 659 488 євро через різні підставні компанії.
Цікаво, що знову саме El Mundo має ексклюзивний доступ до конфіденційної інформації всередині "Барселони". Це мадридське видання одне з моїх улюблених через склад журналістів, нетривіальні або просто дуже цікаві тексти, майже відсутність жовтої журналістики, але особливо - через сильну інфографічну традицію. Як і в El Pais. El Mundo та El Pais - це два стовпи сучасної іспанської журналістики. Найбільші і найпопулярніші видання. Два роки тому саме El Mundo оприлюднили інформацію про гігантський контракт Мессі, який зруйнував "Барселону".
Але поки “Барселона” говорила виключно про “звичайну” співпрацю, констультації, та DVD перед кожним матчем, в керівництві також зазначили, що не можуть оприлюднити самі матеріали, які нібито створював для них Енрікес Негрейра чи його син, оскільки це конфіденційна інформація.
Більш того – “Барселона” визнала, що не мала жодного письмового контракту з Енрікесом Негрейрою чи його сином, за всі щонайменше 17 років їх нібито законної співпраці.
19 лютого El Pais опублікував нову інфу: Директор “Барселони” Жузер Контрерас стягував комісійні у розмірі майже 50% від платежів клубу компанії Енрікеса Негрейри. Розслідування припускає, що колишній чиновник “Барси” в обмін на комісійні взяв на себе платежі клубу. Контрерас отримав від “Барси” 19 розписок на суму 728 420 євро як підставна особа Негрейри.
Цього дня Marca оприлюднила доходи Dasnil-95 за 2019 та 2020 роки, після закінчення співпраці з ФК «Барселоною»:
2019 рік – 7 384 євро
2020 – нуль
Отже, наразі в Іспанії безпрецедентний скандал.У бій вступили політики, голова уряду Педро Санчес висловив свою стурбованість, а Народна партія закликає президента Вищої ради Спорту з’явитися перед Сенатом.
Чи буде “Барселона” покарана, якщо її вину доведуть?
Не встигли радійники оприлюднити новину, як вранці 16 лютого президент Ла Ліги, Хавьер Тебас, наче без жодного прагнення дослідити ситуацію більш детально, заявив, що ніякого покарання “Барселони” не буде, бо минуло вже більше 5 років, а срок давності таких справ за законом спорту складає три.
Проте журналісти El Pais виявили, що покарання можна чекати від ФІФА та УЄФА. У яких такі ситуації передбачені статутом. ФІФА має право перевести клуб у нижчий дивізіон і позбавити титулів, якщо вину клубу буде доведено. А УЄФА має право не допускати клуб до участі в найближчому розіграші єврокубків.
Пізніше Тебас додав: “Прокуратура розслідує факти та визначить, чи мала місце корупція у спортивній сфері. Подивимося, чим закінчиться це розслідування, з боку Ла Ліги нам залишається лише поважати його результати. Якщо прокуратура вирішить подати позов на “Барсу” – і нам доведеться виступити із звинуваченням . В іншому випадку справа буде просто закрита”.
Що про це пишуть в Іспанії?
15 лютого “Мадрид” виграв у “Ельче”, тож на наступний день Альфредо Реланьо присвятив матчеві 2 абзаци зі своїх традиційних 3-х.
Розповів що сталось, і просто резюмував: “Боюся, що тут мало що можна сказати”. Проте дуже швидко справа набула такого розмаху, що вже до вечора того ж дня Реланьо змушений був написати свою колонку про це, підтримуючи реноме свого блогу, який має назву “Тема Дня”, El tema del Dia:
“Вільярато – це ще не все”
Скільки б ми не думали, важко знайти якесь пояснення “справі Енрікеса”. Окрім першого, яке спало на думку: гроші, які “Барса” давала віце-президенту Комітету арбітрів (аж до моменту, коли він перестав ним бути), не могли мати жодної іншої мети, окрім як заохотити його до поблажливого суддівства цього клубу. Інші пояснення, що з’явилися, є суперечливими, і в будь-якому випадку в них дуже важко повірити. До речі, період платежів, про які в перший день заявила SER de Barcelona, до сантиметра збігається з 746-денним періодом, протягом якого “Барса” не мала жодного пенальті в свої ворота.
Але платежі починаються з 2001 року і становлять 7 мільйонів євро, згідно з розслідуванням, опублікованим El País. Це вже не один безумний президент, а лінія поведінки всього інституту за чотирьох президентів. Чи матиме це наслідки? Про це багато хто запитує, дивлячись на приклади з Італії, де “Юве” вже вилетів з Серії А за “Моджігейт” і щойно отримав 15 очок санкцій за фінансові зловживання, одне з яких, до речі, обмін Артура-П’яніча з “Барсою” на іншому кінці дроту. Але Італія сприймає війну як гру, а футбол як війну. Іспанія не така. España es diferente (прим – “Іспанія інакша”, рекламний слоган 60-х).
Більше того, те, що ми маємо тут, – це нищівні свідчення, але не докази, які були у справі “Моджігейт”, з прослуховуваннями. У нас не тільки немає доказів, але ми також не можемо сподіватись, що хтось захоче їх знайти. Тебас вже каже, що справа втратила силу за давністю, Рубіалес же віддає Федерацію у розпорядження правосуддя… “Барса” вийде з цього сухою, але з серйозною плямою на всьому іспанському і міжнародному футболі, тому що є багато країн, де за такі речі переслідують. І з дуже потворною тінню на тому відрізку своєї історії, в який вона виграла найбільше національних титулів.
Змінимо видання, та не автора. Альфредо Реланьо також пише історичні футбольні колонки для El Pais. Вони прекрасні і зовсім не на три абзаци. Тож далі інфа – справжня знахідка для тру фанатів історії. Реланьо пригадує найгучніші скандали з підкупами суддів у минулому, яке здається лише він і пам’ятає:
Від Пласи до Негрейри та Гурусети
Буде важко дізнатися, а ще важче довести, чи отримала “Барса” якусь вигоду від поблажливого суддівства з 7 мільйонів, переданих Енрікесу Негрейрі. Колишні арбітри називали його “продавцем диму”, але незаперечним є той факт, що він був віце-президентом Технічного комітету арбітрів. Він не мав прямого відношення до призначень, але чи мав він опосередковане відношення? Безумовно, він доклав руку до просування по кар’єрних сходах, до підвищень, понижень і надання привілеїв, таких як проведення курсів з суддівства в тому чи іншому місці в світі, і все це дуже добре оплачувався.
Я підрахував внутрішні титули, Ліга-Кубок-Суперкубок, “Барси” і “Мадрида” за період, що розглядається, і виявилося, що “Барса” виграла 22 (9+6+7), а “Мадрид”, вдвічі менше, – 10 (6+2+2). Це правда, що сюди входять пікові роки тріо Хаві-Іньєста-Мессі, але також правда, що за той самий період за межами наших кордонів (Ліга чемпіонів-Суперкубок-ЧМ серед клубів) перевага залишається за Мадридом – 15 (5+5+5) проти 10 (4+3+3) у Барси. Іншими словами, в Іспанії 22:10 на користь “Барси”, за межами Іспанії 15:10 на користь “Мадрида”. Проста статистика. Але звідки такі припущення?
Арбітрів рідко купують або продають, але є такі, які схильні до вподобань своїх босів або до зручностей системи, що як правило буває одне й те ж. Це пояснює, чому мундіаль за мундіалем ми бачимо, що переможцями стають ті, хто ніколи нічого не псує. Ніколи не припускалися страшної помилки проти команди господарів, чи проти Італії, Бразилії чи Німеччини… якщо тільки вони не грають проти команди господарів. Їм не треба нічого говорити, тому що вони досягли вершини завдяки цій здатності: робити мало помилок і в жодному разі не в неправильний бік.
Те, що сталося з Ітурральде Гонсалесом, який зараз працює коментатором на As та SER, на чемпіонаті світу U-20 у Катарі (1995 рік), є яскравим прикладом. Він вилучив місцевого гравця, зірку команди. Оргкомітет зателефонував йому, запитав, чи ратифікує він дискваліфікацію, натякнув, що він повинен пом’якшити формулювання, Ітурральде Гонасалес відмовився, і гравця довелося відсторонити. Після цього Вільяр сказав йому: “Ти зробив те, що повинен був зробити, але не те, що було правильно для тебе”. Арбітр упевнений, що це позбавило його можливості поїхати на майбутній дорослий чемпіонат світу. Кар’єрі арбітра допомогає здатність пливти за течією.
А ще є хитромудрі призначення. Чудовий журналіст, покійний Альфонсо Асуара, свого часу наробив галасу, поділивши арбітрів на яструбів і голубів. Яструби були сміливими, голуби – боягузами. Для домашньої команди краще голуб, для виїзної – яструб. І не треба їм нічого казати, хай вони йдуть і роблять, що хочуть.
Справа Камачо
Наступну історію можна прочитати на сторінках журналу “Don Balon”, номери з 24 по 35, навесні 1976 року. Хосе Марія Гарсія, один з промоутерів журналу, дуже докладно розповів про неї у своїй дуже популярній вечірній радіопрограмі. Історія виглядала наступним чином:
11 лютого 1973 року астурійський арбітр Медіна Іглесіас уже був на “Камп Ноу”, готовий судити матч “Барса” – “Бетіс”, коли до нього підійшов офіційний представник “Барси” і поставив дивне запитання:
– Дон Антоніо Камачо прислав вам кусачки?
Антоніо Камачо також був арбітром, з кастильської бригади. Медіна Іглесіас не отримував від Камачо ніяких кусачок, не очікував їх і не знав чому мав це робити. Менеджер пояснив йому, що “кусачки” – це код, за яким ховалися 100 000 песет, якими “Барса” компенсувала йому через Камачо перемогу в Бургосі 17 вересня минулого року. І тут в його голові увімкнулося світло. Він судив той матч “Бургос” – “Барса”, який “Барса” виграла без його допомоги, але Камачо нічого йому не сказав. Барса виграла, заплатила Камачо 100 000 песет, а Медіна нічого про це не знав до того дня.
Обурений, він написав рапорт до Комітету арбітрів.
Звіт той спав сном праведника протягом трьох років, під головуванням Пардо Ідальго та Родрігеса Барросо, які змінювали один одного. А ж поки Хосе Пласа повернувся на посаду, яку він обіймав з 1967 по 1970 рік, він взявся розслідувати цю справу. В 1970 році, Пласа йшов у відставку, обурений шестимісячним відстороненням Гурусети (за порушення громадського порядку) після знаменитого пенальті за фол за межами штрафного майданчика на “Камп Ноу” на користь “Мадрида”. Він повернувся у 75/76 роках, за вказівкою Пабло Порти, наскільки можна зрозуміти, для боротьби з мережею договірних матчів.
Кількох арбітрів почали призначати на дедалі меншу кількість матчів, аж поки їх зовсім не усунули, як, наприклад, Антоніо Камачо та Лопеса Сампера в Примері та Переса Кінтаса і Паскуаля Техеріну в Сегунді. Антоніо Ріго майже не судив. Він був одним з найкращих арбітрів того часу, але часто припускався помилок на користь “Барси”, в тому сезоні проти нього були налаштовані та не хотіли його бачити своїм суддею “Мадрид” (який робив це, починаючи з фіналу Кубка кубків 1968 року, фіналу пляшок), “Реал Сосьєдад”, “Еркулес”, “Бетіс”, “Атлетик”, “Валенсія”, “Лас-Пальмас”, “Сарагоса” та “Ельче”.
Виникають нові справи. Вікторіано Санчес Армініо, на той час перспективний арбітр Сегунди (згодом, президент CTA), отримав виклик на матч Алавес – Депор. Алавес сумлінно виграв, але він, за погодженням з Комітетом, перед яким раніше звітував, відніс до до органу для проведення відповідного розслідування 40 000 песет, які йому раніше запропонували.
Щоб виправдати відсторонення деяких суддів, Пласа пояснює в інтерв’ю Don Balón, що “у нас є певні звіти, які радять нам діяти таким чином, але я не буду говорити, звідки ми їх отримали”. Сам автор інтерв’ю, Хуан Хосе Парадінас, дає ключ у своєму коментарі: “Комітет має достатньо доказів, але ці докази не є дійсними, оскільки арбітри, які їх надали, зробили це таємно і особисто, і не бажають підтверджувати їх перед суддею”.
Ситуація Антоніо Камачо ще більше ускладнюється, коли він з’являється на обкладинці “Don Balón” з “Мерседесом”, який нещодавно отримав від президента Ельче Мартінеса Валеро. Він захищається, пояснюючи, що купив його законно, але в операції фігурує дивний чек від відомого на той час агента Роберто Дале. Все це виглядає вкрай негарно.
Контратака Камачо пролунала на початку наступного сезону, коли він вже пішов з суддівства, в інтерв’ю барселонській спортивній газеті Dicen. Заголовок: “Поки Пласа – президент, “Барса” більше ніколи не стане чемпіоном”. Він каже, що все це було помстою Пласи за те, що він не підтримав його в справі Гурусети.
Фраза “доки Пласа буде президентом, “Барса” більше ніколи не стане чемпіоном” стала хітом у барселонських колах і залишилася до кінця його кар’єри. Її досі пам’ятають (не стільки контекст) і вона є важелем, який рухає всі паніки “Барси” в цьому сенсі і, можливо, стала причиною цієї справи Енрікеса Негрейри, в якій, як я підозрюю, в глибині душі жоден з великодушних президентів не перестане виправдовувати себе, думаючи, що він просто діяв в цілях самозахисту.
Гурусета
Про це я розповів своєму молодому колезі, а також про справу “Гурусета-Андерлехт”. Згідно з офіційною заявою УЄФА, Констант Ванден Сток, тодішній президент “Андерлехта”, заплатив Гурусеті один мільйон франків (три мільйони песет) у 1984 році за матч Кубка УЄФА “Андерлехт” – “Ноттінгем”, в якому бельгійська команда повернулася з рахунку 2:0 у першому матчі з перемогою 3:0. Контакт і оплата були здійснені через посередника Яна Ельста, який потім роками вимагав 20 мільйонів франків у Вандена Стока (відомого промисловця і власника пивоварні “Сток”). Коли він не витримав, то передав президентство своєму синові, щоб спокійно піти на пенсію і подивитися, чи це покладе край переслідуванням. Але Ельст продовжував тиснути на нього, а коли той перестав йому платити, безуспішно намагався продати цю історію в ЗМІ і врешті-решт доніс на Ванден Стока в суді, той був заарештований і допитаний, та зізнався у скоєному.
Це сталося в 1997 році, через 13 років після матчу і через 10 років після того, як Гурусета загинув в автокатастрофі по дорозі на суддівство матчу “Осасуна” – “Реал Мадрид”. Його лайнсменами на тому самому матчі “Андерлехт” – “Ноттінгем” були Енрікес Негрейра (саме так) та Креспо Аурре. Обидва заявили, що все це були фантазії, але фото та відео не допомагають, бо пенальті занадто нереальний: нападник господарів Брилле проходить за півметра від англійського захисника Свона і пірнає на землю. Гурусета поруч і призначає пенальті.
Це випадки з минулого. Чи трапляється таке сьогодні? Не думаю, що в Іспанії. Зараз арбітри набагато краще відбираються і набагато краще оплачуються, і VAR запобігає певним речам, але цей прикрий випадок заплямовує загальний імідж суддівства. Тому що це сталося в країні, яка загалом не дуже обережна, коли йдеться про розслідування та покарання (короткий трирічний термін давності), що контрастує з країнами, які нас оточують.
Один з моїх улюблених авторів Мануель Жабойш назвав свій матеріал “Барселоні не треба нічого пояснювати”:
Барселоні не треба нічого пояснювати
Дуже короткий і радісний переказ подій. Віце-президент Технічного комітету арбітрів Енрікес Негрейра отримав від “Барселони” з 2001 по 2018 рік сім мільйонів євро за “усні поради” щодо арбітрів – поради, які перестали переконувати клуб у 2018 році, що збіглося зі звільненням Негрейри з посади; “Барса” позбулася його лише через 17 років. Після цього колишній віце-президент арбітрів, який запевняє, що виплати допомогали гарантувати нейтралітет арбітрів (типовий мільйонний платіж від однієї зі сторін судді перед судовим процесом, щоб він був справедливим), надіслав клубу бурофакс, в якому погрожував “оприлюднити всі порушення, про які я знав і пережив з перших вуст”. І домігся свого.
У “Барселоні” були проблеми з виправданням непомірних сум, які сезон за сезоном отримував Енрікес Негрейра. Але вболівальник пояснень не потребує, йому все одно чому гроші даються віце-президенту CTA, а потім платежі припиняються, коли він більше не є головним. Ось чому, можливо, найбільшим успіхом “Барселони” був акцент на тому, що зараз ця новина не на часі. У цьому полягає справжнє виправдання – не виплат, а історії: “Барселона” вже стільки років перебуває в цьому, що в найганебніші моменти вона визнає ситуацію як факт, але не вважає, що ці факти мають бути публічними. Іншими словами, клуб випускає ком’юніке, в якому визнає, що заплатив Енрікесу Негрейрі за послуги, щодо яких не може надати доказів, і нападає на ексклюзивний матеріал Què t’hi jugues! Вони засуджують не злочин, вони засуджують новину.
На цьому етапі необхідно поговорити про важливу фігуру в пустопорожньому сюжеті: коуча (сина Негрейри), який є ідеальною професією для приховування будь-яких платежів. Коуч, гуру, порадник, консультант. Усні поради, технічні вказівки, психологічна підтримка. Мало того, що все збігається, так ще й немає жодних доказів. Саме тому важливо повернутися до початку, до відсутності пояснень: їх не може бути. Все є у висловлюванні. Наприклад: Dasnil, компанія Енрікеса Негрейри, створена, коли він був призначений віце-президентом іспанських арбітрів, мала практично лише одного клієнта – футбольний клуб “Барселона”; вона мала лише одне джерело доходу – футбольний клуб “Барселона”. Це означає, що віце-президент іспанських арбітрів мав компанію, єдиним клієнтом якої був іспанський футбольний клуб.
Що ви думаєте про це? Ну, нічого, а що тут скажеш? Одного разу мені подзвонили і попросили відповісти на якесь опитування: “Слухай, що ти думаєш про “Престиж”? (прим. – нафтовий танкер, який затонув у 2002 році у берегів Іспанії та розлив 50 000 літрів нафти, та забруднивши тисячу кілометрів узбережжя) “Що я думаю про розлив нафти перед моїм будинком? Ой, не знаю, дуже складна справа, з багатьма гранями, багато сірих зон, все неоднозначно, мені треба подумати”. Я б волів висловити свою думку про те, що буде відбуватися в спортивних інституціях, про те, що вже відбувається в пресі, про те приємне відчуття занепаду багатьох директорів і високопосадовців іспанського футболу, які знають, що якщо будуть санкції проти “Барси”, то Ла Ліга полетить (ще дужче) в пекло, а якщо санкцій проти “Барси” не буде, то нам доведеться продовжувати грати, не знаючи, чи судить арбітр, чи хтось, кого обрала компанія з обмеженою відповідальністю, єдиним клієнтом якої є команда-суперник, а це не несе за собою жодних санкцій. Це весело. Принаймні, можливості посміятись у нас не відбирають.
Також Хорхе Вальдано присвятив ситуації один з абзаців (у Вальдано їх майже завжди 4, кожен на певну тему) своєї традиційної суботньої колонки:
Тим часом у Барселоні… Епізод з суддівством знаходиться десь між смердючим і дурним (важко вибрати), він заплямував престиж “Барси” і суддівського корпусу. Оскільки футбол не здатен сам себе виправляти, скандал був розкритий казначейством. Якийсь Негрейра, віце-президент Комітету арбітрів, протягом багатьох років отримував півмільйона на рік через компанію, єдиним власником якої він є, за “консультації з питань суддівства”. Він казав, що це робилося для забезпечення рівного ставлення суддівства до “Барси”. Я не хочу уявляти, скільки б він вимагав за забезпечення нерівного ставлення. Цим захистом Негрейра намагався вратувати себе і заплямував весь суддівський корпус, який, схоже, може вершити правосуддя, тільки якщо на нього впливає злочинець. Що стосується “Барси”, то вона спромоглася лише сказати вустами свого президента, що “це не збіг, що це з’явилося, коли “Барса” так добре грає”. Ми не знаємо, що шкодить більше – корупція чи посередність (знову ж таки, важко вибрати).
Marca писала про Енрікеса Негрейру та Барсу ще в 1994 році
Найголовніша спортивна газета країни Marca назвала цей скандал найбільним в історії футболу Іспанії та щодня публікує потроху інформації про нього. Журналісти видання пошукали в своїх архівах згадки Енрікеса Негрейри та знайшли:
“Хосе Вісенте Ернаес уже писав про Барсу та Енрікеса Негрейру ще в 1994 році у двох колонках, опублікованих цією газетою. «Барсі, природно, не потрібно кидати виклик арбітру. Достатньо, наприклад, щоб у будь-який день гри аби хтось щось натякнув Енрікесу Негрейрі (члену Комітету з призначень) у президентській ложі на «Камп Ноу», куди він зазвичай ходить відносно часто, або в будь-якій день його сину під час ігри однієї з команд кантери Барси», – писав тодішній заступник директора MARCA.
Колумніст Marca Педро Мората певним чином продовжив думку Вальдано та намагався оцінити ситуацію більш масштабно, з огляду на сучасне суспільство загалом.
Низка посередностей
Чому ми здивовані? Справа Енрікеса Негрейри та “Барси” – це лише відображення суспільства, яке ми створили. Барса не така. Так поводяться деякі президенти. І судді не такі. Таким є Енрікес Негрейра. На сотнях відповідальних посад є посередність, яка не відповідає посаді.
Рекомендую книгу Алена Дено “Медіакратія”. Про те, коли посередні люди захоплюють владу. Як це можливо, що чотири президенти, які були блискучими у своїх професіях, не вважали небезпечним платити за ці послуги? Якщо вони дійсно платили за щось несуттєве, то чому вони платили за це і чому так багато? Відповідь: Посередність. Як це можливо, що суддя-практик, а потім набагато важливіший, будучи віце-президентом CTA, наважився брати гроші з клубу, не думаючи про те, що це брудно? Посередність. Як це можливо, що Енрікес Негрейра настільки незграбний, щоб не задекларувати все? Посередність. Як можливо, що Санчес Армініо нічого не знав протягом стількох років, або як можливо, що Негрейра, коли йому відмовляють у виплатах, здатний скласти письмовий бурофакс, залишаючи докази свого шахрайства? Це все одно, що пограбувати банк і залишити в сейфі ксерокопію свого посвідчення особи. Посередність.
Перші дві реакції Лапорти були: сказати, що це не випадково, що це оприлюднили зараз. Що він має на увазі: що Флорентіно, його партнер по Суперлізі, злив це? І друге, погроза: “Барса залишає за собою право вжити будь-яких юридичних заходів на захист своєї честі”. Для одного з президентів, який платив, а також того, хто вчетверо збільшив виплати Негрейрі, хіба не було більш доречної фрази?
Серед багатьох матеріалів (деякі зазначені вище), процитую колонку політичного оглядача Аркаді Естради, про те, що саме “Барселона” була командою влади в Іспанії.
Урядова команда, ганьба країни
Одного дня, скажімо, одразу після фолу Ріфе на Веласкесі, після якого Гурусета помилково поставив пенальті, вболівальники кулес стали знущально скандувати:
Ала Мадрид, ала Мадрид,
Урядова команда,
Ганьба країни.
Очевидно, що ніякої іншої причини для цього, окрім звичайної віктимності, не було. Схоже, що Франко працював з Мадрида, бо таке трапляється і з деякими -небагатьма- непристойними людьми; але єдиною додатковою допомогою, яку отримала команда, була, є і буде допомога веселих las mocitas madrileñas.
В Іспанії по-справжньому жорстке ототожнення футбольної команди та уряду було лише з “Барселоною” та Женералітатом Каталонії, причому більше, ніж будь-коли, в роки крамоли, які також були роками великих виплат арбітрам. Ні зараз, ні тоді не була виконана історична функція, яку покійний Монтальбан приписував команді: бути беззбройною рукою каталонського повстання.
Чи були платежі причиною того, що футбольному клубу “Барселона” не призначали пенальті, чи це був просто кокетливий зв’язок?
За відсутності науково встановлених фактів, існує переконлива гіпотеза, яка обирає витончену форму причинно-наслідкового зв’язку. Вона полягає в тому, що Барселона, побоюючись розправи, намагалася протидіяти їй. Цілком ймовірно, що саме це має на увазі Бартомеу, коли говорить про волю до нейтралізації. Арбітра просили розширити свій вплив на колег, щоб у них не виникало спокуси призначити “Барселоні” всі пенальті, на які вона заслуговує за свою нелояльну антидемократичну та антиіспанську позицію. Якби ця гіпотеза колись була доведена, залишилася б ще одна, більш цікава гіпотеза. А саме, що арбітри дійсно були чутливі до рекомендацій і, будучи такими, в кінцевому підсумку несвідомо, але відверто, віддали перевагу “Барселоні”.
Головний редактор відділу колумністів El Mundo, Хорхе Бустос, в притаманному йому стилі пройшовся по каталонскій культурній ідентичності, яка на його погляд і є причиною цієї ситуації в колонці “Крема каталана” (відомий каталонський вершковий десерт):
“Барса” – це не спортивний скандал, а спортивне відгалуження вічного каталонського скандалу.
Це свого роду середземноморська патока, солодка і густа рідина, яка покриває всі краї, ховає сильні запахи і полегшує важке травлення. Звісно, вона не проникає в кожного, хто живе і працює в Каталонії, але безпомилково пахне тими, хто керує нею відтоді, як патріарх спустився з Монтсеррату з рецептом в одній руці і скрижалем закону в іншій.
(…) Для них корупція легітимізується інфантильною хворобою епосу – помстою. Оскільки вони є бунтарями без причини, вони витрачають величезні ресурси на вигадування скарг, які продовжують підживлювати рукав з крема каталана, з входом у Конгресі та виходом у Парламенті. Це ті самі каталонці, які виправдовують розкрадання, якщо це слугує створенню батьківщини, тому що їхня маленька країна була пригноблена протягом століть. Ті, хто підніс ксенофобію до рівня закону, щоб захистити чистоту своєї зникаючої мовної раси. І це хороший план, адже коли їм вдасться вигнати критичну кількість інвесторів у напрямку Мадрида, аргумент жертви знову набуде чинності. І вони можуть спокійно продовжувати красти, бо відчувають себе пограбованими Мадридом, водночас продовжуючи вимагати гроші з нинішнього орендаря Ла-Монклоа.
Ось чому “Барса” – це не спортивний скандал, а спортивне відгалуження довготривалого каталонського скандалу. І саме тому іспанський націоналізм – втома орендодавця від неплатника – і провінційний кантонізм продовжуватимуть зростати, тоді як інші бідніші і менш представлені регіони тихо знемагатимуть через брак ідентичності, настільки ж прибуткової в бюджеті, в Кримінальному кодексі і навіть у Ла Лізі, як у Ільї, Жункераса чи Піке. Те, що ми досі називаємо Іспанією, не зможе проковтнути більше крема каталана без блювоти.
Колега Енрікеса Негрейри в 90-х, Соріано Аладрен, колишній арагонський рефері в інтерв’ю для ABC не розуміє, як платіжний скандал міг так довго залишатися непоміченим: “Ла Ліга та RFEF дивилися на це крізь пальці”. Також ABC взяв вью у Лопеса Ньето, ще одного колишнього арбітра. Взагалі це видання варте уваги саме через свої інтерв’ю. Проте, цього разу процитую їх колумніста Сальвадора Состреса:
“Це не Енрікес Негрейра, це Вільяр” (та частково з попередньої колонки “Історія почалась в 2003-му”)
Нова історія “Барси” почалася в 2003 році, коли Жоан Лапорта виграв свої перші вибори. Клуб, який традиційно був жертвою, невдахою, з більшою гордістю, ніж гідністю, з більшими претензіями, ніж трофеями, і який завжди скаржився на владу, замість того, щоб мати її, отримав молодого, амбітного, зухвалого президента, який прийняв перше і важливе рішення – не мститися своєму попереднику на посаді, Жуану Гаспару, віце-президенту Ла Ліги і великому другу тодішнього президента RFEF, Анхеля Марії Вільяра (прим. – у 2017 році Гаспар став віце-президентом Королівської футбольної федерації Іспанії (RFEF) і відповідав за виборчу кампанію Анхеля Марії Вільяра). Антимадридизм Вільяра, уродженця Більбао, разом із силою переконання Лапорти на коротких дистанціях створили особисті стосунки, які мали спортивні та “ділові” наслідки. Від цього не ховалися, Лапорта вихвалявся своїми стосунками з Вільяром та їхніми перевагами.
А от Енрікес Негрейра був ніким і не мав реальної влади для прийняття рішень. Це не історія між “Барсою” та суддею чи суддями, а історія між цим клубом і тим, хто був президентом Федерації футболу Іспанії з 1988 по 2017 рік, Анхелем Марією Вільяром. Коли у 2000 році Жуан Гаспар був обраний президентом “Барси”, він зрозумів, що на Вільяра чекає довгий термін перебування на посаді, і одразу ж захотів ще більше зміцнити свої зв’язки з ним, намагаючись йому догодити.
Серед численних актів співучасті та шляхів співпраці, які вони шукали і знаходили, було покращення стосунків з арбітрами за допомогою платежів, які тепер стали надбанням громадськості.
З одного боку, Вільяру вдалося зробити суддів більш прихильними до себе, презентуючи себе як того, хто домігся для них більшої платні; з іншого боку, Барселона вперше мала діалог з органом, на який до цього часу лише скаржилася.
Великі суми, які перераховував клуб, пояснюються саме тим, що таким чином одним платежем можна було задовольнити велику кількість побажань.
Сантьяго Сегуролу з El Pais та Роберто Паломара з Marca більш бентежить те, що вся ця брудна історія жахливо впливає на репутацію та довіру до суддівського корпусу, та на репутацію та довіру до всієї Іспанії.
“Кожен день, що минає без публічної заяви, – це лопата бруду на суддівство. Кожна хвилина мовчання Санчеса Армініо (діючого президента CTA), мовчання Вільяра, мовчання самого Енрікеса Негрейри, такого сміливого і відважного в шантажі, – це удар по системі. Окрім терміну давності, передбаченого Законом про спорт, або продовження податкового розслідування, у спортивній сфері існує соціальна тривога. І, звичайно, відчуття, що абсолютно нічого не відбудеться. Барса буде носити цю пляму кілька сезонів, але з часом вона стане фольклором, “маленьким анекдотом”, – резюмує у своїй традиційній понеділковій колонці Паломар.
В цей час у твірттері опублікували жартівливе відео про ерудитів, яким треба “Назвати усі скандали, за які ФК “Барселона” не була покарана”:
У відповідь на звинувачення “Барселони”… вони нападають на “Мадрид”
Наталія Хункера з El Pais служно зауважила у своїй колонці: “Словник Real Academia de la Lengua визначає “контратаку” як “швидкий рух, який спортивна команда здійснює із зони захисту як наступальну реакцію на атаку суперника”. Тактика – захищатися атакуючи – поширилася і на всі інші дисципліни, всюди, де розгортається скандал”.
В той самий час, як ми стали свідками нечуваного обвинувачення в підкупі суддів, “Барселона”, каталонська преса (і не лише вона), Піке говорять про… “Мадрид”.
Сайт вболівальників “Майорки”: “Я не збираюся оцінювати суддівський скандал за участю “Барси” та Енрікеса Негрейри, оскільки не маю достатньо фактів, щоб судити, але мене дуже дивує, що саме Мадрид найбільше піднімає голос, коли він мав би прикривати себе, бо йому є що приховувати”.
“Чому не відкриєте справу проти “Мадриду”? – обурюються фанати куле проти “справи Негрейри”.
Тут можна було б силу-силенну прикладів дурних статей та поганої журналістики, але ми з вами тут не за цим, чи не так? Тож просто матимемо це на увазі.
Вбити посланця
А директор програми Que t’hi jugues, який викрив розслідування прокуратури, Сіке Родрігес, в той самий час став об’єктом нападок у мережі.
Багато хто звинувачує його у навмисному нанесенні шкоди “Барселоні” і нагадують, що цей же журналіст також був відповідальним за викриття “Барсагейту” – наклепницької кампанії, яку нібито організувало правління Бартомеу проти деяких зірок першої команди, особливо Лео Мессі та Жерара Піке.
Севілья та Еспанйол доєднались до справи
20 лютого. І в той момент, коли майже вдалось повязати семантично Мадрид та Енрікеса Негрейру, «Севілья» та «Еспаньйол» висловили глибоку стурбованість ситуацією.
Після п’яти днів, протягом яких з’являлися всілякі новини про ймовірну виплату мільйонних сум Барселоною компанії Енрікеса Негрейри через арбітражні звіти, які посіяли всілякі сумніви, клуби Першого дивізіону почали рухатися та реагувати на цю інформацію.
Першою це зробила «Севілья». Клуб оприлюднив заяву, в якій попросив з’ясувати всі факти у справі Негрейри. У середині дня Еспаньйол зробив те саме, зробивши ще одну публічну заяву, в якій вони були в одному ряду з Севільєю. Він закликав розслідувати всі факти та попросив у разі потреби знайти відповідальних.
То що ж у підсумку?
Не перемикайте канал. Продовжуємо слідкувати за подіями. Поки що питаннь значно більше за відповідей.
Та як зазначає Наталія Хункера в одному із пунктів своєї статті, згаданої вище, (і не лише вона), цілком може статись і так, що нічого геть з “Барсою” не станеться:
“Останній писк моди в управлінні кризою – це її повне ігнорування. Після того, як на кризу повісили ярлик “теорії змови”, оголошується внутрішнє розслідування “до самого кінця” та погрози на адресу кожного, хто заплямує вашу честь. Надалі залишається лише вдавати, що нічого не сталося, в надії на те, що новий скандал, бажано деінде, прикриє попередній. Після цього просто публікуйте кілька ніжних відео з грою футболістів на тренуванні чи на матчі, а потім хтось просто їде на саміт за межі Іспанії… і каже дуже переконано, але так, щоб його не почули, говорить: “Розповсюджуйте”.
