Сьогоднішна колонка Хорхе Вальдано про відхід Рауля з “Кастильї”:
«Сантьяго Бернабеу» відкрив свої двері, щоб попрощатися з Лукою Модричем і Карло Анчелотті з тими почестями, на які вони заслуговують. Менш урочистим було прощання з Раулем, тим футболістом, якого не можна пояснити лише 741 зіграним матчем і 323 забитими голами. Рауль — це легенда, бо хоча через клуб пройшли великі гравці, які уособлювали футбол, Рауль уособлює сам «Реал Мадрид», а це вже зовсім інша справа. Він іде скромно, даючи ще один урок.
Було важко знайти теоретичні основи, які б розкрили стару таємницю: стиль «Мадрида». Аж поки не з’явився Рауль і разом з ним — сутність клубу. Здається, що Рауль інстинктивно втілює те, чим прагне бути мадридизм.
Я хотів би освіжити пам’ять тих, хто заперечує легенди. Рауль персоніфікує з усіма важливими рисами ідентичність «Мадрида». Як і всі великі гравці, він сам себе відкрив, бо народився з футболом у крові. Все інше — результат його змагального інтелекту. Але завдяки своїй безпомилковій спостережливості він поступово перейняв футбольні цінності клубу, і врешті-решт «Мадрид» і Рауль стали єдиним цілим.
Він був спортсменом з Кастилії: міцний, наполегливий, самовідданий, серйозний, прагматичний, конкурентний… Свою здатність викладатися до останньої краплі поту він поставив на службу амбітному футболу. Його походження допомогло надати його таланту сильну особистість. Він виріс у колонії Марконі, у районі й у часи, коли, виходячи на вулицю, треба було бути кмітливим. А щоб грати у футбол, крім цього, ще й сміливим.
Рауль використовував свою кмітливість, щоб отримати перевагу в усьому: з м’ячем і без нього, виявляючи слабкості суперника, заражаючи натовп запалом, витискаючи з себе максимум, вказуючи на щось арбітрам… Було захопливо спостерігати, як ця неймовірна інтелектуальна спритність дозволяла йому змінювати хід гри на свою користь.
У 17 років Раулю знадобилося п’ять хвилин, щоб пройти шлях від аматора до професіонала. Трьох хвилин вистачило, щоб зрозуміти душу мадридизму. І лише одна хвилина — щоб перейти від гравця до тренера.
Як тренер він теж залишився кастильцем: краще зробити на один дотик менше, ніж один зайвий, бо він цінує конкретику, а не прикраси, і краще зробити зусиль більше, ніж менше, бо завжди знав, що футбол вимагає жертви, а «Мадрид» пізнається через вимогливість. Він також віддає перевагу колективній перемозі перед індивідуальною, і це відповідає одному з головних принципів мадридизму: спочатку клуб, потім команда і лише потім — гравці. Усвідомлення власної сили, яке мають сучасні футболісти, не повинно змінювати цю ієрархію, яку Рауль засвоїв до глибини душі.
Більшість із нас переживають такі речі, які, у кращому випадку, залишаються у пам’яті як спогади. Рауль же перетворює ці речі на мудрість. Кожен матч у його житті був уроком, що назавжди додавав йому знань. Ця енциклопедія досвіду у його голові, і він передав її молодим гравцям «Мадрида», які виграли Юнацьку лігу УЄФА (єдину в історії клубу) і які залишали клуб, приносячи йому мільйони від продажу в різні команди щосезону. І так знову і знову.
Тепер, поза своїм домом, він починає новий цикл з тією ж амбіцією, з усім, що приніс із собою від народження, і всім, чого навчився на цьому шляху, з тренерським штабом найвищого рівня та безцінним досвідом для своєї професії. Виклик такий, як йому подобається: великий. Мрія — одного дня повернутися через ті двері, на які він заслуговує.
