В нього було все. Вбивча швидкість, правильні рішення, довжелезні ноги, високий зріст, гнучкість, добре мебльована голова, як кажуть іспанці. Все, окрім здоровʼя. Сумна новина для футболу.
За свою карʼєру Варан встиг здобути майже всі можливі трофеї, але мене чомусь хвилює зараз більше те, чого він не здобув.
До своєї першої серйозної травми (кінець сезону 12/13) Рафа Варан був найперспективнішим молодим захисником, якого мені доводилось бачити.
Згодом він виграв 4 ЛЧ та чемпіонат світу, але все ще здається, що так і не показав свій потенціал з огляду на його перші перфоманси. Він міг би мати колосальний вплив на гру в захисті, з огляду на його вміння за рахунок розрахунку та швидкості робити шалені відбори. І міг би забивати голи, красиві, важливі голи.
Спочатку поясню про голи:
Його найкращими матчами в мадридській кар’єрі (на мій смак, звісно) були матчі проти “Барселони” в півфіналі Кубку Іспанії 12/13. Тоді він забив по голу в обох матчах і зробив кілька феноменальних відборів (особливо той, що проти Сеска). Здавалось він сам, одноосібно в 19 років зупинив команду, яку ніхто колективно не міг зупинити на той час. Враження яке неможливо описати.
Але через кілька місяців сталась травма коліна, і Варан більше ніколи не показував такого ж рівня впливу на гру своєї команди. Ба більше, якщо не рахувати один матч 1/32 Кубку Іспанії, він не забивав 3,5 роки. І взагалі з 17 голів, що він забив, 7 прийшлись на Кубок Іспанії. А серед 10 інших, лише 2-4 були справді важливими для результату матчу. Але жодного голу в фіналах, жодного голу в плей-офф ЛЧ. Жодного голу Барселоні чи Атлетіко в Ла Лізі, і окрім згаданих вище голів Барсі в Кубку, лише один гол в ворота топ-клубу (Борусії Д).
Чи важливо це для захисника? Для настільки топового – так. Для одного з найкращих в історії, у кого є такі дані, – так. Рафа Варан вигравав від 65 до 74 % верхових дуелей поки грав за “Мадрид” (ще краще в Англії). Але головою забив лише 9 голів (6 з них в Кубку). Серхіо Рамос вигравав від 59 до 66% своїх дуелей, але забив 55 голів головою, навіть якщо довше грав, ця різниця чуттєва.
Що стало на заваді? Як на мене: в бажанні йти на ризик. І можлива причина для цього – страх отримати удар або травму. Півроку тому Варан пригадав два моменти своєї карʼєри, коли два струси мозку призвели до його провалів: на ЧМ-2014 проти Німеччини, та в матчі-відповіді 1/8 ЛЧ 2019/20 проти МанСіті (найгірший матч Варана за Мадрид). Він сказав наступне:
Особисто я не знаю, чи доживу до 100 років, але точно знаю, що удари головою нашкодили моєму тілу. Про небезпеку ударів головою потрібно розповідати на всіх аматорських футбольних полях і молоді. Своєму 7-річному синові я раджу головою не бити.
Згадується також один кумедний момент в останньому сезоні Варана в “Мадриді”, коли Рамос показував йому з трибуни, що для удару головою треба використовувати корпус [див]
Захист
І навіть щодо суто захисних функцій, то враження схожі: після травм, Рафа частіше став надавати перевагу пресингу, а не підкату, пласуванню, а не стику. Це не завжди було погано, але в часи початку своєї карʼєри, Рафа здавалось краще обирав що саме треба використовувати під кожен конкретний момент. Бо, ще не було страху? Чи це свідомий вибір захисника, що надає перевагу не фізиці, а розуму?
Так само не повністю реалізованим (а тому не усвідомленим) здається вміння Варана віддавати довгі передачі вперед [див] та навіть його швидкісні проривів вперед з мʼячем, в чомусь трохи схоже на стиль Вальверде (можливо тому Моурінью бачив в ньому правого захисника).
Узагальнюючи, яким міг би бути Варан якби не його страхи та травми, ми ніколи і не дізнаємось. Але навіть попри все це, Рафаель Варан – 100% легенда “Реал Мадриду” і один з найкращих гравців хто будь-коли вдягав білу футболку.
