Колонка Хав’єра Аснара
Арда Гюлер провів свій перший великий матч на «Бернабеу». Раніше він лише зрідка демонстрував спалахи своєї якості за ті небагато хвилин, які отримував за попередні два сезони. Але проти «Мальорки» найкращі моменти гри команди йшли через бутси турка. Він створював, розподіляв, забивав і, головне, керував грою. Він прийняв виклик Шабі Алонсо й зрозумів, що настав його момент. Є потяги, які проходять лише раз: або ти на них сідаєш, або вони тебе збивають.
Учора Гюлер, подекуди такий «озільський», відкривав невидимі коридори одним дотиком, майже як у мінігольфі, додаючи спринтерам бланкос тієї плавності, якої вони потребували. Адже Мбаппе й Вінісіус не можуть жити, будучи прикутими до флангу. Їм потрібен диспетчер, той самий профіль, якого так бракувало мадридцям минулого року, щоб повноцінно використовувати простір.
Гюлер має ясність думки, швидкість виконання й якість у завершенні, щоб бути цією ланкою. Шабі Алонсо проявив сміливість і характер, зробивши настільки рішучу ставку.
Команда навколо нього поки що залишається трохи «гвадіанівською» (прим. – від назви річки в Андалусії, що пересихає час від часу) — то з’являється, то зникає з матчу, — але все ж зберігає серйозність і відданість у захисних зусиллях. Гравець, який уособлює цю нову надійність, — Каррерас: сильний і дисциплінований завжди. Без дурниць, зосереджений у захисті; розкутий і сміливий, коли переходить у наступ. Його сейв на лінії воріт став одним із тих моментів, про які мріють діти, котрі виростали з постером Мальдіні у своїй кімнаті, а не Роналдо.
Щодо Мастантуоно сумнівів нема — ані в його потенціалі, ані в якості, яку він носить у собі. Але після трьох матчів трохи дивує, що його поява вважалася настільки нагальною необхідністю, настільки великою ставкою. Його талант очевидний, його впевненість зростає, хоча його місце в команді ще будується. Поки що він — очевидна заміна в кожному матчі.
У сезоні, коли «Мадрид» шукає баланс між звичною ударною силою та новим порядком, Гюлер постає як диспетчер, що надає сенсу біговій доріжці. У ньому сходяться й найближче теперішнє, й обіцянка команди, яка ще не знає, чи вона бурхлива ріка, чи переривчасте джерело. Баланс до паузи на збірні — дев’ять очок із дев’яти й лише один пропущений гол (та й той ударом спиною) — схиляє до обережного оптимізму. «Задоволені, але без вихвалянь», як сказав би Луїс Арагонес.
