Колонка Хорхе Вальдано для El Pais
Це наш спільний спогад. У перший день навчання ми усі хочемо бути такими відповідальними, ледь не досконалими. Ми навіть висуваємо язика, щоб максимально зосередитися. Доказ цього — перші сторінки зошитів: вони бездоганні. Потім з’являються закреслення, бо ми такі, які є.
У першому матчі сезону також і «Реал Мадрид» мав найвище відчуття відповідальності: віддавав м’яч прямо в ноги й біг так, ніби має єдиний колективний розум. Грали, висунувши язика, але щоб підкреслити обов’язки, а не творчі можливості, які має команда. Грали так, щоб не помилятися. Грали, аби виконати завдання тренера. Думаючи про це, я згадав Марадону на чемпіонаті світу-86, коли він висував язика, але щоб творити шедеври. За цим стоїть історія.
El Zurdo Лопес був тренером Дієго на початку його кар’єри в «Архентінос Хуніорс» і, працюючи в Мексиці, часто навідував нас під час Мундіалю-86. Його стосунки з Марадоною дозволяли йому мати вільний доступ у табір збірної із майже військовою дисципліною. Перед початком чемпіонату Фернандо Сіньйоріні, найкращий наставник, який будь-коли у Марадони був, організував зустріч між Лопесом і Дієго. “Ель Сурдо” казав, що коли Дієго висував язика — його неможливо зупинити. Як тепер знають «марадонологи», одним із фірмових жестів Дієго було висування язика посеред футбольної дії. Цей жест також вирізняв і Майкла Джордана, коли він злітав у своїх апофеозних стрибках. Перед тим як Сурдо зайшов до Дієго, Сіньйоріні дав йому настанову: «Не забудь нагадати йому, щоб, отримуючи м’яч, він висував язика». Усі знаємо, що саме на тому Мундіалі Дієго висував язика найбільше й найкраще за все життя — це була ніби нервова антена, що з’єднувала його інстинкт із м’ячем.
Трохи згодом доктор Антоніо Даль Монте, голова Італійського інституту спортивної науки та вчений, який ретельно вивчав здібності Дієго, сказав, що його висунутий язик, разом з надзвичайними нервово-м’язовими здібностями та низьким центром тяжіння, сприяв його фізичній рівновазі. Варто пам’ятати, що рівновага Дієго кидала виклик силі тяжіння та законам фізики.
Насправді наука про рух зафіксувала схожі явища й поза стадіоном. Багато дітей і навіть дорослих висувають язика, виконуючи моторні завдання (малюючи, зав’язуючи шнурки, всовуючи нитку в голку), наче тіло користується цим додатковим ресурсом, щоб спрямувати нервову систему на вищий щабель концентрації. Є дослідження, що говорять про зв’язок між рухами обличчя та точністю дій. Я вже згадував, що й сам пам’ятаю себе з висунутим язиком у перший день навчання. Шкода, що не робив цього, коли грав у футбол. Можливо, я став би Марадоною.
Якщо відкринути мрійливі ілюзії, то думка професора Даль Монте й досі відлунює в мені — зв’язкок між неврологічним і біомеханічним — тим, що лежало в основі здатності Дієго думати, вирішувати й виконувати так, ніби це було одним і тим самим. Його нервова система та м’язи були натреновані діяти в унісон. Чи може дорослий зберегти цей зв’язок? Схиляюся думати, що так. Творча свобода дитини й тваринний інстинкт, що характеризували Марадону, можливо, пояснюються тим язиком, який активував надзвичайні сенсори. Це був спосіб посилити зв’язок між мозком і тілом, щоб перетворювати кожну дію на незабутній шедевр.
Саме цього й потребує «Мадрид»: щоб язик назовні, крім служіння необхідній відповідальності, допомагав розкрити інстинкт найкращих. Розкуто грати так, щоб обов’язки не затьмарювали натхнення.
