Цей матеріал написаний на тлі слів Хорхе Вальдано в колонці для El Pais про пораду, яку він отримав від Йогана Кройфа перед своїм звільненням:
📝“Вбий свого президента”
Сьогодні неділя, в Німеччині це день відпочинку і тиші. По неділям майже нічого не працює, не лише магазини, але й пральні машини чи пилососи. Тиша і спокій – право усіх. На дворі сіро і йде дощ. Я лежу на дивані і читаю іспанську пресу, особливо тому, що всі ці підписки не безкоштовні і треба для себе їх виправдати.
Аж раптом, цю ідилію розриває цікаве і дуже несподіване одкровення від Хорхе Вальдано. Тим більш несподіване, що Вальдано майже ніколи не пише про свою карʼєру, а тим більше про моменти, про які він жалкує.
В своїй традиційній щотижневій колонці на El Pais Вальдано розповідає про пораду, яку він отримав від Йогана Кройфа, тоді тренера «Барселони», незадовго від того, як його (Вальдано) звільнили з посади головного тренера «Реал Мадрида». І це цікаво, а особливо для тих вас, хто як я, любить досліджувати історію.
Для розуміння цієї колонки дуже важливим є історичний контекст. То ж, запропоную вам не тільки прочитати колонку, але й в наступних постах ми з вами пригадаємо перебіг сезону 1995/96, як був звільнений Вальдано, бунт Рауля, та досі необлікований мій переклад інтервʼю 2000 року яке Вальдано взяв у Кройфа, фото з якого і було використане El Pais для колонки.
Поїхали?
Сезон 1995/96 для “Реал Мадрида” не склався з самого початку. У першому матчі команда виграла 1:5 у “Райо”, але потім три поспіль поразки, слова Вальдано про найгірший етап його кар’єри, непереконлива гра лідерів, скандал із Лаудрупом, який із температурою відправився до Данії, отримавши від клубу дозвіл після виїзного матчу з “Еспаньйолом” залишитися в Барселоні і приєднатися до команди пізніше.
Крім Лаудрупа у Вальдано були проблеми з Мічелом і Луїсом Енріке. Взимку Іван Саморано отримав щедру пропозицію від “Інтера”, що значно перевищувала пропозицію “Мадрида” про продовження контракту, а команда в цей час балансувала між п’ятим і восьмим місцями.
Так тривало доти, доки в першому матчі другого кола чемпіонату “Райо” не виграв (1:2) на Бернабеу. Плюс, за три дні до того, “Реал Мадрид” вилетів із Копа дель Рей у матчі з “Еспаньолом” (4:1).
У день матчу з “Райо Вальєкано” Санс заявив, що яким би не був сьогоднішній результат, тренер має його повну довіру.
Але…
Вальдано виставив на поле лише п’ятьох гравців основи. Під час матчу, коли м’ячем володіли гравці команди з передмістя, було чути іронічні вигуки “оле!”. Жахливо помилився Фернандо Єрро, що призвело до голу “Райо”. Фредді Рінкон, коли Вальдано його замінив, влаштував скандал. На трибунах масове невдоволення і вигуки “Пішов геть!” на адресу тренера.
Того ж вечора Лоренцо Санс звільнив Вальдано:
“Це було найболючіше рішення для мене особисто. Це важкий час для суспільства, і мені зовсім не хотілося цього робити”.
Сказав Санс на публіці, але ці слова не були щирими. Бо як тільки Санс став кількома місяцями раніше президентом клубу, він почав реконструкцію команди, в якій не було місця ані для Вальдано, ані для його думки, як тренера.
Вальдано зажадав, і йому не відмовили в цьому, дати можливість самому повідомити пресу про своє звільнення:
“Наша зустріч із Сансом тривала не більше двох хвилин. У словах не було потреби. Це була ситуація, яку всі зрозуміли, тому, коли ми побачили, що президенту важко повідомити про рішення, ми позбавили його неприємностей”.
(По Кройфу – момент для удару у відповідь упущено, натомість Вальдано повівся достойно)
Бунт Рауля
Рауль Гонсалес Бланко в цей момент нашої розповіді мав лише 18 років, але завжди був вірний своїм принципам і давав відкоша будь-кому, хто «грав брудно».
Незгодний з тим, як клуб повівся з Вальдано, публічно Рауль виразив це тим, що у наступному матчі після звільнення аргентинця, він вирішив не святкувати свій гол у ворота «Атлетіка» Більбао (на відео). А у пресі чи то словами підтримки в бік Вальдано, чи то погрозою в бік Санса висловився так:
«Я б хотів знову зустрітися з Вальдано в одній команді».
Коли в 2000-му році у Рауля народиться первісток, він назве його на честь Вальдано: Хорхе.
Арсеніо Ігласіас, який замінив Вальдано на посту тренера, не протримався і півроку. І його проблеми з Раулем були однією з причин.
На відео Рауль не святкує гол, а на трибунах, новообраний тренер “Мадрида”, Арсеніо Іглесіас реагує на це.
Якщо Рауль був злий, то Лаудруп, навпаки, відсвяткував звільнення Вальдано своїм найкращим матчем за “Реал Мадрид”.
🫳 Ліва рука Вальдано – Анхель Каппа
Ще один важливий контекст того сезону. Він також допоможе нам краще зрозуміти чому Вальдано так вдало почав свою тренерську кар’єру, і так скоро ї полишив: помічник, з яким вони працювали на рівних і в “Тенеріфе”, і в “Мадриді”, – Анхель Каппа.
Як розповідав Амавіска:
Так, так, той сезон був повна катастрофа. І помилкою було ділити команду на два рівноцінних склади. Але були люди, з чіткими ідеями, насамперед Каппа: на багатьох тренуваннях Вальдано разом із нами працював з м’ячем, а Каппа був тим, хто давав гравцям вказівки та інструкції. Ще Каппа дуже незвично говорив, здавалося, що він декламував вірші, а не давав тобі вказівки, але він був такою людиною, з якою будь-який гравець завжди добре ладнав.
Анхель Каппа – це ну дуже цікава постать, ми обов’язково повернемося до нього ще пізніше. А поки коротко: Каппа був дисидентом з Аргентини, який в 1978 році втік до Іспанії від диктатури, через свої принципово ліві погляди. Каппа почав свою тренерську кар’єру з того, що шпигував для Менотті, тренера збірної Аргентини, – доповідав йому як грають аргентинці в Європі та про суперників. За його словами він ідеально підходив для цього, бо його в обличчя не знала навіть його власна мама та й сам Менотті (вперше вони зустрілись в 1980 році).
Коли Менотті в 83-му очолив “Барселону”, він запросив Каппу до себе помічником. Після “Барси” Каппа почав свою сольну кар’єру. Він тренував “Банфілд” та “Уракан” в Аргентині, а потім разом з Менотті повернувся до “Пеньяроля” в Уругваї.
Не отримавши жодної цікавої пропозиції, у 1991 році він повернувся до Іспанії, де уклав “шлюб за розрахунком” з Хорхе Вальдано в “Тенеріфе”. Офіційно Каппа був другим тренером в команді, але на практиці вони функціонували як рівні:
“Це тому що Хорхе не мав тренерського досвіду, а я вже встиг попрацювати в аргентинській Прімері. У нього було дуже привабливе ім’я, яке давало йому доступ до команд такого рівня в Іспанії, до якого я не міг навіть наблизитися, бо мене ніхто не знав. Тут я цитую Бенедетті, бо це правда: “З моєю волею і твоїми можливостями ми підемо разом, приятелю”. І це те, що ми зробили”.
Хорхе ніколи не мав покликання бути тренером. Він просто пробував, дивився, де він хоче бути після того, як закінчить кар’єру гравця. Справа в тому, що він потренував ще п’ять хвилин і пішов від цього назавжди.
В тому сезоні усі сторони конфлікту – Вальдано і Каппа – команда – Мендоса і Санс – пресса – вболівальники – постійно конфліктували, або усіляко захищали лише одну зі сторін.
Той самий Рауль, який би не по рокам зрілий він не був, був вдячний за те, що Вальдано дав йому місце в основі “Мадриду” в 17 років. І не тільки за це. Як казав той же Каппа:
Пам’ятаю, коли ми просували Рауля в Мадриді, дуже відомий журналіст, ім’я якого я не буду називати, і який згодом отримав нагороди, почав його дуже жорстко критикувати… Одного вечера було особливо важко, і на тренуванні наступного дня я пішов поговорити з Раулем, щоб заспокоїти його, сказати, щоб він не слухав… А він, не розгубившись, сказав мені: “Це він так сказав? Ну, яка різниця, для мене це не має значення”. І йому справді було байдуже. Неймовірна річ, у 17 років він був набагато вище того, що могло б вплинути на будь-кого. Звичайно, інтелект футболіста недооцінений, багато в чому через заздрість. Проблема в тому, що найбільше бачиш тих, хто постійно з’являється на обкладинках ЗМІ, а таких мізерна меншість і вони, як правило, найменш цікаві.
Ще одна закулісна війна: Рамон Мендоса та Лоренцо Санс
В “Реал Мадриді” були скрутні часи. Клуб мав великий борг. У 1995 році відбулись вибори, в яких за крісло боролись Мендоса (діючий президент), Флорентіно Перес та ще три кандидати.
Мендоса з мінімальною перевагою переміг Флорентіно. Але всі фінансові проблеми клубу перед новим сезоном своїм коштом вирішив помічник Мендоси – Лоренцо Санс, який тоді боровся за владу в клубі, і прагнув стати президентом клубу після того, як Мендоса піде на пенсію.
Але вже в кінці листопада 1995 року Мендоса вирішив піти у відставку. Санс без виборів зайняв пост президента “Мадрида”.
В інтерв’ю рік тому Анхель Каппа такою назвав причину звільнення його та Вальдано:
Ми були втягнуті в інституційну війну: була група директорів, які хотіли звільнити Мендосу, і вони почали величезну кампанію маніпуляцій, яка створила велику інституційну нестабільність. А для того, щоб команда функціонувала, потрібна стабільність у клубі, а не навпаки, що і було задумано в нашому випадку: щоб команда стабілізувала інституцію. Після перемоги в чемпіонаті ми попросили про підписання контрактів, і нам сказали, що немає грошей, але наступного літа вони привезли шість чи сім найкращих гравців світу, тих, хто потім виграв Лігу чемпіонів. Вони не дали їх нам, бо хотіли звільнити Мендосу, який щойно виграв вибори, і єдиний спосіб змусити його піти у відставку – це щоб команда програвала. Для них це добре спрацювало: перші результати не дуже вдалі, Мендосу звільнили, прийшов Лоренцо Санс, і нас звільнили.
