🖌Колонка Альфредо Реланьо про старт жіночого Євро 2025
Здається, це було 2001-го, коли я, проводячи частину літа в Німеччині, натрапив на жіноче Євро з футболу. Мене вразила масштабність турніру: плакати на вулицях, великі екрани біля броварень, де без упину транслювали матчі, реклама з головною тренеркою Тіною Теуне-Маєр — її обличчя, мов оберіг, визирало чи не за кожним рогом. Тоді в Іспанії жіночий футбол був прапором і справою жменьки героїнь, яким лишалося хіба прикувати себе ланцюгами до ґрат парків, мов відважні суфражистки XIX століття.
Час минув, і наш жіночий футбол, хай і не досягнувши таких масштабів, уже зовсім інший. Тоді ми навіть не брали участі — про це й не мріяли. Нині їдемо на турнір у статусі фавориток, захищаючи титул, у ранзі чемпіонок світу й Ліги націй. У нашій команді сяють чотири «Золоті м’ячі» — усі останні, які вручалися, — здобуті попарно Алексією Путельяс та Айтаною Бонматі. Обидві грають за «Барселону», яка складає більшість збірної, п’ять разів поспіль виходила у фінал Ліги чемпіонів і тричі її вигравала. Рівень такий високий, що четверте місце на Олімпіаді в Парижі стало для нас прикрим розчаруванням.
Ця збірна пережила стільки внутрішніх потрясінь, що їй пасує вислів Черчилля про Балкани: вони «створюють історію швидше, ніж її можна переварити». Та вони таки її «перетравлюють» — завдяки видатній майстерності футболісток — і знову вимагають нашої уваги. Вони стартують сьогодні, проти Португалії, й ми сподіваємось супроводжувати їх до фіналу в Базелі. Це їхнє четверте літо без відпочинку (Євро — Чемпіонат світу — Олімпіада — і тепер цей турнір); саме вони тримають образ жіночого футболу в Іспанії, де Ліга F досі не прижилася. Я бачу цей чемпіонат як вирішальну розвилку.
PS. Іспанія перемогла Португалію 5:0, два голи від колишньої мадридистки Естер
